Ядерних аварій класифікуються як "втрата контролю" (втрата регулювання) нещасних випадків, в яких неконтрольованої ланцюгової реакції може статися, або як "втратою теплоносія аварії". Там було десять ядерних аварій, протягом всього часу, що радянські атомні підводні човни знаходяться в експлуатації, одна з яких сталися в 1970 при будівництві K-329, судно Чарлі-I класу. Існували дві інцидентів під час операцій з перевантаження палива на К-11 і К-431, іншої під час ремонту морських реактора на заводі (K-140), один в модифікації підводного човна (К-222), чотири в ході операцій на морі, і один при роботі реактора закритий (K-314). Дві аварії сталися з тихоокеанським флотом підводних човнів, сім на Північному флоті, і один на суднобудівному заводі в Нижньому Новгороді.
. Після авіакатастроф американської ядерної зброї, було втрачено близько Атлантік-Сіті, штат Нью-Джерсі (1957); Савани, штат Джорджія (1958) (див. Тайба бомба); Goldsboro, Північна Кароліна (1961); у берегів Окінава (1965), в морі біля Паломарес, Іспанія (1966) (див. 1966 Паломарс B-52 аварії), а також поблизу м. Тулі, Гренландія (1968) (див. 1968 авіабази в Тулі B-52 аварії). Більшість втратили зброю було конфісковано, іспанська пристрою після зусилля трьох місяців по DSV Елвін і DSV Aluminaut.
Радянський Союз був стриманішим з приводу таких інцидентів, але Грінпіс група вважає, що Є близько сорока неамериканських ядерних пристроїв, які були втрачені і не знайдено, в порівнянні з одинадцять втратили в Америці, в основному в підводних катастроф. США намагалися відновити Радянський пристроїв, зокрема, в 1974 Операція Дженніфер допомогою фахівців рятувального судна Хьюз Гломар Explorer.
На 27 січня 1967 понад 60 країн підписали Договір по космосу, про заборону ядерної зброї в космосі.
Кінець "холодної війни" не зміг покласти край загрозі застосування ядерної зброї, хоча глобальні побоювання ядерної війни істотно скоротилися.